Моя любов, у Кореї твій день народження вже настав. Незабаром він буде і в тебе. Я спробую написати тобі листа, ха-ха.
Щоразу, коли настає час писати тобі листа, я завжди згадую перший, який написав тобі. Писати листа людині, що за тисячі кілометрів від мене, якого я навіть не міг одразу показати тобі, для когось могло здаватися дивним. Я ж навіть не збирався одразу його надсилати. Але чомусь мені хотілося показати тобі те, що я написав власноруч. Можливо, саме з того моменту я почав хотіти показувати тобі свої зусилля і щирість.
Відтоді минуло два роки, і з одного боку ми дуже змінилися, а з іншого — здається, що зовсім не змінилися. Змінилося наше ставлення, і водночас воно ж і не змінилося. Звучить трохи заплутано, правда? Я завжди таким був, ха-ха. Коли ми тільки почали розмовляти, і коли я прилетів до Польщі, вперше побачив і обійняв тебе — якщо порівняти той час із теперішнім, багато що змінилося. Тоді я просто без вагань думав, що ти мені подобаєшся. Ти ж знаєш, що ти красива, ха-ха. Мене дивувало й наповнювало вдячністю те, що така людина, як ти, може відчувати до мене те саме. Я був просто переповнений чистою радістю. Усе тоді було вперше — зустріч із тобою, знайомство з твоїми батьками. Відразу я відчув, що вони чудові люди. Поїздка до моря й незабутній час, проведений разом із тобою. То були дні, немов у сні. Але, як і в усіх людських стосунках, неможливо прожити все життя лише на хвилі першого захоплення. Поступово ми почали трохи сваритися, і від думки «Чому в нас так багато спільного?» перейшли до запитання «Чому ми такі різні?». Ось чому я кажу, що ми сильно змінилися. І це природно з плином часу.
Ти вже, мабуть, знаєш, що я скажу далі. Попри все, те, що не змінилося, — це те, що ми знаємо: разом ми стаємо більш цілісними. Ти навіть намагалася трохи віддалитися від мене, але повернулася, бо сумувала. Думаю, той час на відстані нагадав нам, наскільки ми цінні одне для одного — те, що можна забути, коли постійно спілкуєшся. У будь-якій ситуації, за будь-яких емоцій ми погоджуємося, що разом ми стаємо кращими. Я вірю, що з цього починається все наше. Якими б не були проблеми, якщо ми триматимемося цієї основи, ми зможемо їх подолати. Те, що нам залишилося, — це просто окремі питання й завдання, які кожна пара природно має виконати одне за одним. Іноді вони здаються величезними горами, що пригнічують нас, але якщо крокувати вперед поступово, ми зрештою досягнемо вершини. Озираючись назад, ми вже підкорили багато піків. Якщо просто продовжуватимемо так, як раніше, ми впораємося.
Підсумувати два роки наших стосунків непросто. Це понад 700 днів. Оскільки ми не завжди бути разом фізично, ці дні, можливо, ще важче описати. Але одне для мене очевидне: я задоволений, і я хочу писати тобі листа щороку — на третій рік, на четвертий і далі. Я кохаю тебе й прошу й надалі будь поруч зі мною, моя персикова :)